Північна Корея: чи буде війна?

9 січня вперше за два останні роки Південна та Північна Корея сіли за стіл переговорів на високому рівні. Об'єктом перемовин стала участь делегації спортсменів КНДР у Зимовій Олімпіаді 2018, що стартує 9 лютого у південнокорейському Пхьончхані.
Проте за 11 годин сторони встигли не тільки узгодити участь команди КНДР у змаганнях, але й попередньо домовитися про поновлення переговорів між країнами у військовій сфері, а також про відновлення гарячої лінії зв'язку. Задекларовані заходи мають на меті знизити градус у відносинах між Пхеньяном та Сеулом, які особливо погіршилися за останні роки на тлі різкого збільшення випробувань ракетної та ядерної зброї у КНДР. Головний переговорник від КНДР Лі Сон Гвон запевняв делегацію Південної Кореї, що погрози Пхеньяна не стосуються південних сусідів: "Вся наша зброя, включно з атомними бомбами, водневими бомбами та балістичними ракетами націлені тільки на Сполучені Штаті, а не на наших братів чи на Китай і Росію". В той самий час, посилаючись на позицію, що ракетно-ядерна програма КНДР не є проблемою, яка стоїть між Північною та Південною Кореєю, Лі підкреслив, що це питання краще взагалі не піднімати у переговорах, бо всі позитивні зрушення можуть відразу зійти нанівець. Втім ракетно-ядерна програма Північної Кореї більш за все турбує Південну Корею і світ. Звинувачення і погрози, якими обмінялися Дональд Трамп та Кім Чен Ин наприкінці минулого року, тільки зміцнили побоювання міжнародної спільноти і поставили всіх перед питанням: чи буде ядерна війна?

Міжнародна волонтерська спільнота InformNapalm спробувала проаналізувати інформацію навколо цієї теми та зробити свої прогнози.

Для того, щоб зрозуміти, яку загрозу КНДР може становити для світу, варто усвідомлювати такі базові речі:

1. Війна між Південною Кореєю (за підтримки командування Об'єднаних Націй) та Північною Кореєю (за підтримки Китаю та СРСР) ніколи не припинялася. Між сторонами конфлікту у 1953 році була підписана Угода про перемир'я. Причому цю угоду підписав представник сил ООН і представник Корейської народної армії та добровольців Китайської народно-визвольної армії. Представник Південної Кореї відмовився ставити на документі свій підпис. Тобто формально війна досі триває.

2. У 2003 році Північна Корея вийшла з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і з 2006 року активно проводить ядерні випробування (станом на зараз вже було 6 випробувань).

3. КНДР не є підписантом Договору про всеосяжну заборону ядерних випробувань та Конвенції про хімічну зброю.

4. Північна Корея є надзвичайно мілітаризованою країною. Тоталітарно-комуністичний режим щороку витрачає приблизно 24 % свого ВВП на оборону.

5. У 2013 році КНДР в односторонньому порядку анулювала всі угоди про ненапад, включно з домовленостями, досягнутими у 1953 році.

Навіть ці базові факти вже мусять викликати побоювання щодо майбутнього розвитку подій. Однак все ж таки варто подивитися на розстановку сил докладніше.

На перший погляд Північна Корея виглядає маленькою мишою на тлі своєї південної сусідки. ВВП Південної Кореї — однієї з топ-10 економік світу - перевищує ВВП КНДР майже у 85 разів. Здавалося б , що Південна Корея може легко розчавити КНДР, але не все так просто. Якщо ви подивитеся на інформацію нижче, ви побачите, що Північна Корея, хоч і має малий ВВП, проте з останніх сил тягнеться, щоб зміцнити свої збройні сили. В регулярній армії служить біля мільйона осіб з резервом у 5,5 мільйонів, хоча представники Південної Кореї озвучують інші цифри: 1,3 мільйони діючих військових та 7,7 мільйонів резервістів. Такі розбіжності у оцінках викликані тим, що КНДР є надзвичайно закритою країною і не оприлюднює статистичну інформацію, тому показники доводиться обчислювати непрямими методами. Також в КНДР є біля 200 тис. спецпризначенців — так звані "мавпячі підрозділи" (буквальний переклад офіційної назви).

Особливу увагу варто звернути на перевагу Північної Кореї над Південною у кількості ракетних установок. Справа в тому, що КНДР вже багато років приділяє особливу увагу розробці та удосконаленню ракетного озброєння.

Офіційно перший поштовх розвитку ракетної програми КНДР дала закупка в Єгипту радянських ракет малої дальності проекту 8К14 — Р-17 ракетного комплексу оперативно-тактичного призначення "Ельбрус". Чому Єгипет? Тому що СРСР в той момент відмовився продати КНДР РК "Ельбрус", що, в принципі, не виключає можливість того, що СРСР сам міг порекомендувати північнокорейцям звернутися до влади Єгипту. Потім, як свідчить офіційна історія, цю ракету вчені Північної Кореї нібито піддали зворотному проектуванню і випустили власний аналог — Хвасон-5, перший запуск якої відбувся у 1984 році. Хвасон-5 постачався до Ірану, де ця ракета відома під назвою Шахаб-1, а в Єгипті КНДР навіть допомогла налагодити їх виробництво.

Далі був Хвасон-6 з радіусом дії у 500 км, який постачався до Ірану та Сирії під назвою Шахаб-2. Знову ж таки, ракета була нібито північнокорейського виробництва, але як дві краплі води схожа на модифікацію тієї ж Р-17, яка в СРСР мала назву Р-17М (проект 9М77).

Після цих перших успіхів КНДР стала вражаюче швидко просуватися у ракетобудуванні. У 1990-х роках північнокорейські інженери збільшують радіус дії Хвасон-6 та випускають двоступеневі ракети Хвасон-1 і 2 (також відомі як Тепходон-1 і 2), БРСД Нодон (Хвасон-7) і ракету класу "земля-земля" Хвасон-11. І знову ж таки, не без допомоги вірних друзів. Для розробки Хвасон-11 КНДР завезла з Сирії ракету радянської розробки 9М79 комплексу 9К79 "Точка" - її сучасний варіант мало чим відрізняється від 9М79М1.

А от на розробку ракети Нодон варто звернути окрему увагу. Перший варіант цієї одноступеневої рідкопаливної ракети середньої дальності був створений на базі все того ж старого доброго 8К14. Проте Нодон-Б, або, як його частіше називають, Мусудан, робить несподіваний технологічний стрибок. В основу ракети Мусудан (Хвасон-10), перші успішні випробування якої відбулися лише 21 липня 2016 року, лягають креслення зовсім іншої ракети, хоча, знову ж таки, радянської. Прототипом стала Р-27 — балістична ракета підводних човнів (БРПЧ). За рік до випробувань Хвасон-10 КНДР вперше запускала ракету Пуккуксон-1, яка теж використовувала технологію Р-27, саме з підводного човна.

Яким чином технологія розробки Р-27 авторства Конструкторського бюро ім. Макеєва потрапила до Північної Кореї? Беззаперечних доказів немає, але існує інформація про те, що вже після розпаду СРСР російські спеціалісти з Державного ракетного центру ім. академіка Макеєва подорожували до КНДР, щоб допомогти з розробкою ракет. У 1990-х роках інженери центру саме працювали над проектом ракет-носіїв на базі ракет Р-27, які на той час виводилися з озброєння РФ. Проект мав робочу назву "Зиб", і за його допомогою загалом було здійснено 3 запуски. Проте подальшого розвитку розробка не отримала, і саме це стало причиною для того, щоб негласно продати проект КНДР. Достеменно невідомо, чи інженери ДРЦ отримали інструкцію зверху, чи то була їхня власна ініціатива, але розвідки Південної Кореї та США підтвердили, що російські вчені таки отримали роботу консультантів у КНДР і креслення передали Пхеньяну — чи то напряму, чи то через посередників.

Втім потрапити до КНДР міг не тільки проект "Зиб", але й інші проекти ДРЦ ім. Макеєва, а саме Р-29 "Штиль", твердопаливна Р-39 "Риф"та двоступенева ракета-носій "Прибой", яка створювалася для виведення супутників на орбіту. Р-29 та Р-39 належать до класу міжконтинентальних балістичних ракет з максимальною дальністю у 10 000 км. Проте разом з кресленнями проекту "Прибой" Північна Корея могла отримати дещо більше, ніж МБР. "Прибой" здатен надати доступ до ще однієї унікальної технології — це запуск ракети без використання субмарини чи наземної пускової установки. Для старту ракети фактично достатньо плавучої труби.

Годі й казати, що навіть можливіть наявності таких технологій в руках одержимого тоталітарного режиму викликає, м'яко кажучи, дуже сильне занепокоєння не тільки в Південній Кореї та Японії, але й в США та усьому цивілізованому світі. Особливо якщо врахувати, що ці технології можуть легко опинитися в таких країнах, як Іран, Сирія, Йемен і т. ін.

Тим не менше, розповідь про ракетну програму Північної Кореї на цьому не завершується, бо в 2017 році КНДР встигла провести випробування ще трьох нових ракет — Хвасон-12, 14 та 15, а також запустити нову модифікацію ракети KN-15 – Пуккуксон-2. Хвасон-14 та Хвасон-15 вже заявлені як міжконтинентальні балістичні ракети з максимальною дальністю 10 тис. та 15 тис. км відповідно, хоча поки що ці дві найновіші розробки не показали більше 1000 км під час тестів. Робити висновки щодо того, які саме креслення використала КНДР цього разу, поки що важко, бо інформація про нові зразки обмежена. В одному експерти сходяться: ракетні розробки надзвичайно багато коштують, і невелика ізольована країна з таким низьким ВВП не може собі дозволити розробку 15 ракет з нуля. КНДР мусять допомагати добрі самаряни - консультанти з великим досвідом.

В цілому Північна Корея після одностороннього виходу з усіх угод про ненапад у 2013 році сильно збільшила кількість ракетних випробувань. Якщо загальна кількість тестів ракет з 1984 по 2013 включно становила лише 39, то за три останні роки КНДР здійснила 78 випробувань, і 61 з них були успішними. Нижче ми наводимо інформацію про успішні ракетні випробування КНДР у 2014-17 роках.

Схоже, що добрі самаряни не обмежилися тим, щоб навчити північнокорейський народ запускати ракети, бо ракети — не ракети без потужних ядерних боєголовок. І так само, як і у ракетобудуванні, Північна Корея демонструє швидкий прогрес у напрямку розвитку ядерної зброї саме в останні роки, попри те, що КНДР отримала доступ до технологій мирного атома ще в середині минулого століття.

Як це було. Ще у 1950-ті роки на прохання північнокорейської влади допомогти з розробкою ядерної зброї СРСР та Китай відмовили КНДР. Втім СРСР погодився допомогти КНДР з програмою мирної ядерної енергетики: у 1959 році СРСР та КНДР уклали договори про співробітництво у сфері мирного використання ядерної енергії і початок будівництва спеціалізованого науково-дослідного центру у Йонбені. Перший ядерний реактор там з'явився у 1965 році, варто зазначити, що він був непридатним для виробництва плутонію. Проте пізніше Пхеньян таки отримав реактор, на якому можна було робити плутоній — СРСР поставив його КНДР у 1986 році. З високою долею вірогідності можна стверджувати, що саме на цьому реакторі Північна Корея згенерувала всі запаси плутонію, які вона має зараз.

У 1992 році північнокорейські атомні об'єкти вирішила перевірити МАГАТЕ, проте КНДР заблокувала доступ на деякі з них. Розгорівся скандал, після якого Північна Корея почала погрожувати вийти з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ).

Північну Корею намагалися повернути у мирне русло. Відразу після виходу КНДР з ДНЯЗ почалися шестисторонні переговори за участі КНДР, США, КНР, Росії, Південної Кореї та Японії. Проте КНДР ніяк не погоджувалася на ліквідацію ядерних об'єктів, незважаючи на те, що їй довелося визнати наявність в країні ядерної зброї, і наприкінці 2005 року після загострення відносин зі США Північна Корея припинила переговори та відмовилася від попередніх намірів заморозити свою ядерну програму в обмін на зняття санкцій, економічну допомогу і гарантії безпеки.

У 2003 році КНДР таки виходить з ДНЯЗ. На той момент в неї вже були накопичені відчутні запаси ядерного плутонію, і Пхеньян встиг отримати в Пакистану технології збагачення урану. Саме через збагачення урану та проведення досліджень з розробки ядерної зброї Північна Корея була включена США до списку країн-вигнанців і потрапила під санкції.

Перші ядерні випробування у Північній Кореї відбулися 9 жовтня 2006 року. З тих пір КНДР провела ще 5 випробувань ядерної зброї. Всі тести проходили на полігоні Пунгері під землею, і двічі КНДР стверджувала, що випробовувала водневу бомбу.

Остаточної відповіді на це питання немає. Багато фахівців вважають, що КНДР не спромоглася розробити ядерну боєголовку, принаймні поки що.

Щоб завдати ракетно-ядерного удару, потрібно спочатку мати у наявності боєголовку настільки малу, щоб її можна було розташувати всередині ракети. До того ж сама ракета мусить не тільки гарантовано долати великі відстані, але й влучати точно в ціль. На сьогоднішній день навряд чи північнокорейські ракети задовольняють всім цим трьом критеріям. Проте програма активно розвивається і ніхто не може дати гарантії, що у дуже стислий термін Кім Чен Ин не отримає те, що він хоче.

Поки спеціалісти ще сумніваються, Пхеньян вже стверджує, що воднева маленька боєголовка в КНДР є. У вересні 2017 року Північнокорейська інформаційна агенція KCNA оприлюднила фото, на якому Кім Чен Ин стоїть біля об'єкту, котрий названо "водневою бомбою, яку можна інсталювати на МБР".

У той же час за твердженнями The Washington Post американська військова розвідка та Міністерство оборони Японії підтвердили інформацію про те, що КНДР таки вдалося зробити мініатюрну ядерну боєголовку для балістичних ракет. За даними США Північна Корея також встигла накопичити 60 одиниць ядерної зброї, а незалежні експерти стверджують, що в КНДР є достатньо високозбагаченого урану, щоб випускати по 7 ядерних бомб на рік.

Незважаючи на тиск, Північна Корея не демонструє жодного бажання сідати за стіл переговорів щодо роззброєння, тому ризик ракетно-ядерного удару стає все більш реальним.

Ракетно-ядерна програма Північної Кореї, постійні погрози і агресивна риторика, а також вперті відмови КНДР конструктивно домовлятися стали головним болем не тільки для всієї Східної Азії, а й для США. Причина не тільки в тому, що війська США складали основу сил ООН під час гарячої фази Корейської війни 1950-53 років і мають 28-тисячний контингент у Південній Кореї. Тут сильно впливає момент, що саме США стали ініціатором запровадження економічних санкцій проти Північної Кореї і системно нарощують тиск проти тоталітарно-комуністичного режиму, який не хоче відмовлятися від ядерної зброї.

Пхеньяну не подобається, що йому поступово відсікають все більше можливостей для отримання прибутків, які він міг би спрямувати на удосконалення ядерної і конвенціональної зброї. Через це він постійно погрожує США. Бравурні заяви варіюються від добре знайомих погроз перетворити ворогів на "море полум'я і попіл" до "Наші війська вдарять ядерними ракетами по Білому дому і Пентагону". Пропаганда не припиняє просувати риторику драматичного протистояння з Америкою, яка прагне "тотального підкорення світу".

Проте США — не єдиний об'єкт погроз КНДР. Північна Корея періодично робить заяви на кшталт: "Давайте знищимо маріонеткову армію Південної Кореї, що прагне війни!". Японії теж перепадає. Така риторика добре знайома вихідцям з Радянського Союзу і громадянам сучасної Росії, яка теж повернулася до подібних закликів в останні кілька років.

Якщо КНДР не готова до деескалації, не демонструє бажання сідати за стіл переговорів, нарощує свій арсенал, розбудовує військову інфраструктуру і вдається до постійних погроз, тоді які є варіанти її зупинити і чи є вони взагалі?

В цілому вся політика щодо стримування і денуклеаризації Північної Кореї в останні роки зводилася до двох типів методів — дипломатичних та економічних. Військові опції не розглядалися, бо вважалося, що вони несуть занадто високі ризики. Втім зараз настав момент, коли вже просто необхідно аналізувати всі опції і приділити особливу увагу військовим методам.

Після першого ж ядерного випробування у 2006 році питання ядерної програми КНДР було винесено на обговорення у Радбезі ООН, який станом на зараз ухвалив вже 8 резолюцій, в яких закріплюються санкції проти Північної Кореї. Спочатку ці санкції лише забороняли країнам експортувати до КНДР певні товари військового призначення та предмети розкоші. Зараз вони вже дійшли до того, що:

- Північна Корея практично відрізана від світового фінансового ринку;

- діє ембарго на ввезення озброєння та технологій для ВПК;

- КНДР не має права продавати золото, ванадій, титан, рідкісноземельні елементи, вугілля, залізо, мідь, нікель, цинк, срібло, свинець, морепродукти та текстиль за кордон;

- діє заборона на ввезення до КНДР зрідженого та конденсованого природного газу;

- суттєво обмежено ввезення нафти та бензину до КНДР;

- громадянам Північної Кореї більше не видають візи для роботи за кордоном;

- існує заборона на створення спільних підприємств;

- всі кораблі, що йдуть з/до портів Північної Кореї, підлягають обов'язковому огляду.

Також окремі санкції було введено з боку Південної Кореї, США, Японії, Китаю, Австралії та Європейського Союзу.

Проте, незважаючи на тенденцію збільшення економічного тиску з боку світової спільноти, є країни, які саботують цей процес. Так, наприклад, нещодавно російські танкери викрили на тому, що вони в обхід санкцій постачали паливо до Північної Кореї, перевантажуючи його на корейські судна просто у відкритому морі. Російський уряд офіційно відхрещується від звинувачень у порушенні міжнародних санкцій. Проте, як показує практика, коли Кремлю потрібно, ФСБ вміє працювати дуже ефективно над виявленням порушників, а коли ні, то Москва робить вигляд, що її можливості обмежено і вона нічого не може вдіяти — навіть тоді, коли тисячі озброєних людей на танках "прориваються" через кордон Росії і розповзаються Європою.

Підсумовуючи сказане, економічні санкції можуть бути дуже ефективними, але лише за умови їх суворого дотримання всіма країнами.

Щодо дипломатичних зусиль слід особливо відзначити Шестисторонні переговори 2005-2009 років, про які ми вже згадували вище. Втім переговори закінчилися нічим. Північна Корея відмовилася від продовження діалогу і перекреслила всі попередньо досягнуті домовленості, тому навряд чи цей формат можна буде реанімувати і досягти якогось результату.

Військові опції щодо Північній Кореї можуть бути різноманітними, проте Дослідницька служба Конгресу (CRS) виділяє сім основних варіантів дій, які ми взяли за основу, проте трохи змінили контекст з огляду на те, що нам цікава не тільки безпека США.

1. Підтримка військового статусу-кво.

Вибір такого шляху означатиме, що Південна Корея зі США та іншими союзниками не робитиме ніяких різких рухів, а просто продовжуватиме і у разі необхідності посилюватиме дипломатичний та економічний тиск на режим Кіма. Серед недоліків такого варіанту є ризик недотримання санкцій певними країнами та можливість зміни без'ядерного статусу на ядерний Південною Кореєю та Японією, які можуть запустити свої ядерні програми через постійну загрозу удару з боку КНДР. Ядерні програми у Південній Кореї та Японії можуть призвести до нових перегонів озброєнь як мінімум у Східній Азії, а потенційно і в усьому світі.

2. Поглиблене стримування.

Цей варіант означає збільшення сил стримування у регіоні. Цього можна досягти як за рахунок підсилення та підвищення боєздатності армії Південної Кореї, так і за рахунок збільшення військової присутності США. Серед варіантів є також перекидання систем ППО чи іншого військового обладнання, збільшення військового контингенту. Розгортання американської тактичної ядерної зброї на території Південної Кореї може також розглядатися як захід стримування КНДР. Недоліком цього підходу є те, що Пхеньян може сприйняти такі дії як підготовку до сухопутної операції проти Північної Кореї. До того ж це може викликати невдоволення інших країн, таких як Китай, і далеко не факт, що такі кроки зможуть втримати Північну Корею від подальшої ескалації.

3. Блокування можливостей для отримання Північною Кореєю систем доставки.

Суть цього підходу полягає в тому, щоб принаймні тимчасово забути про денуклеаризацію КНДР і сконцентрувати всі зусилля на недопущенні розвитку / блокуванні її ракетної програми. Без ракет неможливо доставити ядерну зброю, до того ж доставка вимагає дотримання вимог щодо дальності, точності та надійності. Можна просто сконцентруватися на тому, щоб, з одного боку, не давати можливості для Пхеньяна покращити свої технології ракетобудування, а з іншого боку, просто збивати всі ракети середньої та великої дальності, які летять з КНДР. Якщо КНДР не матиме можливості тестувати ракети, вона не зможе їх вдосконалити і довести їх до 100%-ї готовності. Серед основних недоліків такого підходу є те, що системи перехоплення можуть дати збій, а також те, що Кім може розцінити це як акт агресії і перевести війну у гарячу фазу.

4. Знищення ракетних об'єктів та стартових майданчиків.

Цей варіант полягає в тому, щоб зруйнувати стартові майданчики, пускові установки, шахти та всю інфраструктуру ракетної програми КНДР за рахунок вибіркових авіаударів та застосування крилатих ракет. Також можливе залучення сил спеціальних операцій Південної Кореї та США для проведення наземних місій зі знищення об'єктів ракетної програми КНДР. Очевидним недоліком такого підходу є високий ризик ескалації конфлікту з боку Північної Кореї. До того ж, є вірогідність, що не всі об'єкти будуть знищені, бо частина з них не є розвідана, а ще в КНДР є ракети, які можна запускати з підводного човна.

5. Знищення ядерних об'єктів КНДР.

Цей варіант багато в чому схожий на попередній, однак передбачає знищення усіх об'єктів, які працюють на підтримку ядерної програми КНДР. До них належать наявні атомні реактори, уранові рудники, потужності для збагачення урану та екстракції плутонію, науково-дослідні ядерні центри, тестові майданчики, ядерні боєголовки, системи доставки ядерної зброї і т.п. Так само передбачається завдання авіаударів, застосування крилатих ракет та, можливо, залучення сил спеціальних операцій для наземного захоплення та знешкодження ядерних потужностей. Основною перешкодою на шляху до здійснення цього плану є те, що КНДР облаштувала більшість своїх ядерних об'єктів під землею — у важкодоступних укріплених приміщеннях. Північна Корея також тримає місцезнаходження цих об'єктів у таємниці, і хоча більшість з них розвідані, існує ризик, що деякі ядерні об'єкти не будуть охоплені операцією і будуть відразу застосовані КНДР для удару у відповідь.

І четверта, і п'ята опція можуть обернутися важкими втратами як серед військових, так і цивільного населення.

6. Зміна режиму в КНДР.

Такий варіант фактично означає розгортання повномасштабної війни проти Північної Кореї, оскільки передбачає не лише знищення об'єктів ракетно-ядерного призначення, але й командних пунктів, складів хімічної та біологічної зброї, військових частин, артилерійських установок, аеродромів, портів, систем зв'язку, окремих військово-політичних лідерів і т. ін. За цих умов конфлікт приречений на швидку ескалацію і загрожує швидко перекинутися з Корейського півострова на весь регіон. З одного боку, вибір такого варіанту дасть змогу усунути загрозу ядерної війни з боку Північної Кореї раз і назавжди, проте з іншого, звичайно, є ризик високих втрат в результаті військової відповіді КНДР. До того ж, така війна ризикує розтягнутися на роки і з високою долею вірогідності вимагатиме тривалої присутності у регіоні військового контингенту для стабілізації ситуації.

7. Виведення військ США.

Деякі експерти вважають, що надзвичайно агресивна поведінка КНДР зумовлена присутністю американського контингенту на території Південної Кореї та Японії і пропонують вивести війська в обмін на денуклеаризацію Північної Кореї. Втім, по-перше, немає жодної гарантії, що КНДР реально відмовиться від своєї ядерної програми, навіть якщо формально погодиться на ці умови, а США виведуть свої війська, а по-друге, це може знову викликати в Пхеньяна бажання спробувати завоювати Південну Корею.

Само собою цей список не є вичерпним, але дозволяє приблизно зрозуміти, перед яким вибором стоїть світова спільнота, намагаючись вирішити проблему КНДР.

Однак центральним питанням є те, чи насправді Кім Чен Ин прагне війни, чи просто вдається до примітивного залякування, щоб стати врівень з ядерними державами та виторгувати собі двійко-трійко бонусів. І таке питання має право на життя, бо деякі експерти розцінюють поведінку Пхеньяна не більш ніж як добре інсценований блеф.

Обґрунтовують це просто:

- жодна з ракет Пхеньяна поки що не подолала більше 3700 км під час випробувань;

- немає достовірних доказів існування в КНДР мініатюрної ядерної боєголовки;

- не факт, що КНДР вдалося правильно сконструювати водневу бомбу;

- навіть ракети середньої дальності не можуть продемонструвати прийнятної точності;

- Кім почав дуже активно розвивати ядерну програму тільки тоді, коли відчув, що його режим можуть знищити, тому все, що він робить, це просто спроби здобути собі недоторканність;

- Кім не є нестабільною та непередбачуваною особистістю, тому його заяви переважно розраховані на внутрішнє споживання, а насправді він нікого не збирається бомбити.

Можна і далі продовжувати цей список самозаколисувань. Ми вже неодноразово їх чули. Від Чемберлена і Деладьє, коли вони говорили схожі речі про Німеччину перед початком Другої світової війни. Ми чули це про Росію та Путіна після захоплення Грузії у 2008 році. Такі ж фрази лунали і під час захоплення України: "Росія не може хотіти ще однієї великої війни", "З Путіним можна домовитися, він просто побоюється кольорових революцій", "Не варто надавати Україні летальну зброю, бо це призведе до ескалації", "З Росією краще знайти якийсь компроміс".

Наша спільнота в жодному разу не закликає до розгортання повномасштабної війни на Корейському півострові — ні, до всіх рішень потрібно підходити зважено і враховувати різні обставини. Втім варто пам'ятати одне важливе правило: "Коли вас погрожують вбити, сприймайте це серйозно." Це не означає, що відразу після після погроз на вашу адресу потрібно вдаватися до превентивного вбивства, але про всяк випадок необхідно готуватися до найгіршого сценарію і у разі реальної атаки дати відсіч.

Тому, якщо немає достовірних даних, чи має Північна Корея робочі водневі бомби, але така інформація продовжує надходити, то краще вважати, що вони в неї реально є і знаходяться у повній бойовій готовності. Пріоритетом завжди мусить виступати самозбереження.

Si vis pacem, para bellum.

Поки що ми аналізували ситуацію ніби спостерігаючи за кульками у вакуумі. Не враховували додаткові сили, що впливають на ситуацію, не намагалися спрогнозувати поведінку сусідів, не брали до уваги можливі альянси. Проте рівняння КНДР має багато змінних, і їхній вплив матиме неабияке значення, якщо почнеться ескалація. Тож спробуємо ближче подивитися на всі країни, які найімовірніше опиняться у гущі подій і можуть суттєво вплинути на баланс сил.

Південна Корея

Тут все зрозуміло. Будь-яка агресія з боку КНДР буде спрямована у першу чергу проти Південної Кореї. Заяви КНДР, що вся їхня зброя націлена виключно на США, не більше ніж фікція. У разі військового конфлікту бомби в першу чергу полетять на Сеул, і Сеул про це добре знає. Тому, на відміну від деяких європейських і американських аналітиків, сприймає загрозу повномасштабної війни більш ніж серйозно. Корейська консервативна партія "Сенурі", яка зараз знаходиться в опозиції, навіть закликала до повторного розгортання на території Південної Кореї ядерної зброї, яку Сполучені Штати прибрали з півострова по закінченні Холодної війни.

Сеул краще за всіх знає про труднощі, з якими доведеться зіткнутися у разі війни з КНДР. Династія Кімів править Північною Кореєю з моменту її заснування у 1948 році. У КНДР панує культ особистості, і Кім Чен Ин має практично необмежену владу. Ідеологія чучхе побудована таким чином, що її вплив можна порівняти з релігійною сектою.

Деякі жорстокі прийоми, які застосовував Радянський Союз до своїх громадян у 1930-ті та 1940-ві роки й досі збереглися в Північній Кореї і навіть набули гіпертрофованої форми. Так, наприклад, в країні діє система, коли від 5 до 10 родин організовані у групу, де за проступок однієї людини відразу карають всіх — відправляють у табори чи страчують. За таких умов можна розраховувати на те, що в разі війни КНДР вдасться до старої радянської стратегії — поставить заградзагони і завалюватиме супротивника трупами. Так само цілком ймовірним є використання камікадзе.

Також зрозуміло, що під час бойових дій КНДР навряд чи дотримуватиметься Гаазьких чи Женевської конвенцій і дуже вірогідним є застосування нею хімічної чи біологічної зброї, запаси якої Південна Корея оцінює на рівні 2-5 тисяч тон.

Враховуючи всі ці фактори, Сеул проводить навчання та активно готується до війни, але саму війну сприймає як останню опцію, до якої потрібно звертатися тоді, коли всі інші варіанти буде вичерпано.

США

Позиція США найбільше висвітлюється світовими ЗМІ, тому всі її аспекти ми аналізувати не будемо — вони більш-менш відомі.

США категорично не подобається, що Північна Корея вийшла з Договору про нерозповсюдження ядерної зброї і з МАГАТЕ. Вашингтон вважає, що, по-перше, це підриває світовий порядок і може запустити нові перегони озброєнь. По-друге, КНДР може дестабілізувати ситуацію у всій Східній Азії: війна призведе до втрати балансу, може суттєво підірвати три з ТОП-10 економік світу (Південної Кореї, Японії та Китаю) і безумовно спричинить хвилю біженців. По-третє, КНДР постійно погрожує запустити ядерні ракети у бік США, а цього США допустити не можуть.

Зараз Вашингтон розглядає кілька опцій: продовжувати тиснути на КНДР тільки за рахунок санкцій і дипломатії; чекати, коли КНДР спробує напасти, і завдати удар у відповідь; чи здійснити попереджувальний удар.

Попереджувальний удар поки що виглядає дуже ризикованим, бо на захист КНДР теоретично можуть стати Китай та Росія. Хоча Росія не так сильно хвилює США, як Китай, який у 1961 році підписав з Північною Кореєю угоду про співпрацю, кооперацію і дружбу, за яким обидві країни мусять застосувати всі необхідні заходи, щоб протидіяти будь-якій країні чи коаліції країн, які можуть атакувати одну з націй-підписантів. Угода автоматично пролонгується і вона діятиме принаймні до 2021 року. Тому перед проведенням військової операції зі знешкодження ядерної інфраструктури КНДР США хочуть отримати підтвердження від Пекіна, що Китай не буде втручатися.

Саме через цю угоду та позицію Південної Кореї, яка сприймає військову кампанію як крайній захід, попереджувальний удар у виконанні США є менш ймовірним, ніж здійснення удару у відповідь, хоча він не є повністю виключеним. Як сказав радник Трампа з питань національної безпеки МакМастер: "Ми не віддані ідеї мирного вирішення — ми віддані ідеї вирішення. Ми мусимо бути готові, якщо необхідно, досягнути денуклеаризації Північної Кореї без кооперації з боку цього режиму".

США не чекають з моря погоди: в останні місяці постійно тренують свої збройні сили під операції захоплення північнокорейських ядерних об'єктів і моделюють інші ситуації, які можуть виникнути під час війни з КНДР. Частина цих навчань проводиться разом з південнокорейськими військовими, проте велика увага також приділяється суто американським авіаційним навчанням, під час яких пілотам дають завдання скидати умовні бомби на цілі у Північній Кореї з літаків-невидимок.

Китай

Щоб оцінювати позицію Китаю, варто для початку зрозуміти, що Китай бачить себе повноправним господарем у континентальній Східній Азії. Пекін вважає, що ніщо в регіоні не може відбуватися без його згоди, і всі мусять грати за його правилами. Дуже тривалий час Китай підтримував КНДР. Обидві країни належали до соціалістичного табору. "Добровольці" Китайської народно-визвольної армії брали активну участь у Корейській війні 1950-53 рр. Можна сміливо стверджувати, що якби не Китай, КНДР зараз вже не було б на мапі. Під час голоду 1996-98 рр. Китай безкоштовно надсилав КНДР продукти харчування. 90% експорту КНДР йшло до Китаю. Половина всієї допомоги, яку Китай надає іноземним державам, йде до КНДР.

Втім зараз для Китаю все виглядає так, ніби Кім Чен Ин забув, кому КНДР завдячує своїм існуванням у 21-му столітті, і вирішив, що може робити все, що йому заманеться. Така ситуація не може подобатися Китаю. Йому не потрібна держава, яка намагається диктувати свої правила у Східній Азії без консультацій з Пекіном. Існування КНДР раніше було вигідним КНР, бо, по-перше, КНДР був для Пекіна країною-сателітом, а по-друге, як бонус, створював додатковий буфер між Китаєм і американськими військами у Південній Кореї. Проте самодіяльність Пхеньяна в останні роки призводить до все більшого погіршення відносин між країнами.

Генсек Китаю Сі Цзіньпін дуже поганої думки про Кім Чен Ина і з моменту свого вступу на посаду у 2012 році ще жодного разу не зустрівся з лідером КНДР. Китайські чиновники теж вже майже забули дорогу до Пхеньяна, особливо якщо порівнювати з кількістю візитів під час головування в КНР Цзян Цземіня чи Ху Цзіньтао.

Неприязнь між лідерами Китаю та КНДР існує не тільки у вимірі національних інтересів. Родина Кім Чен Ина має досить тісний зв'язок з угрупованням Цзян Цземіня — генсека Китаю у 1989-2002 рр. Це угруповання протистоїть Сі Цзіньпіну, і на їхньому рахунку вже були серйозні спроби скинути генсека Сі. Подейкують, що останнього разу планувалося навіть вбити Сі Цзіньпіна, проте змову вчасно викрили. Після спроби перевороту Сі Цзіньпін терміново "почистив" Центральне бюро безпеки, але осад залишився.

Втім у ситуації з КНДР особисті мотиви грають набагато меншу роль, ніж раціональна логіка. Справа в тому, що КНДР вже досить давно перетворилася для Китаю у валізу без ручки, яку нести важко, а кинути шкода. Китай цінує у своїх васалах покірливість, стабільність та передбачуваність, а зараз КНДР втратила всі ці риси.

Пекін не може не розуміти, що режим у КНДР не сприяє стабільності, а культ особистості та масове поклоніння рано чи пізно перетворюють "кумира нації" на психопатичного параноїка. Якщо в цього параноїка трапиться під рукою ядерна зброя, він цілком може нею скористатися.

Другу економіку світу такі варіанти категорично не влаштовують. І що б там не говорили про Китай, але йому абсолютно не цікаво, щоб КНДР раптом почав бомбити другого за обсягами торгівлі партнера КНР — США. Китаю, звісно, якийсь час було вигідно мати під боком КНДР, щоб було кому трошки лякати США, Японію та Південну Корею, але рівно до тих пір, поки КНДР була кишеньковим песиком. Тепер, коли песик почав гавкати і кусатися, Пекін більше не хоче тримати його поруч з собою.

Песик теж не хоче йти на контакт з Пекіном. Так, у листопаді Китай відрядив до Пхеньяна спецпосланця Сун Тао, щоб поспілкуватися з Кім Чен Ином, проте той з Суном не зустрівся, чим викликав обурення в Піднебесній. Китайці назвали це приниженням, а, як показує історія, Китай принижень не пробачає - дочекається слушного моменту і помститься.

Тепер у КНР вже вголос заговорили про війну, до якої ставляться як до чогось неминучого. КНДР називають бомбою уповільненої дії і паралельно готуються до бойових зіткнень. Китайська газета "Цзилін дейлі" в грудні присвятила цілу сторінку порадам, як діяти у разі ядерної атаки. Також в Пекіна є плани підготувати принаймні 5 таборів для біженців у прикордонних районах. Китайські військові, так само як південнокорейські і американські, проводять навчання, намагаючись відпрацювати різні можливі сценарії розвитку подій.

Ймовірність, що Китай в критичний момент передумає і стане на бік КНДР, безумовно, є, але, з огляду на всі обставини, вона мізерна. Ядерний попіл і хаос в Азії Китаю не потрібен, і Китай прекрасно розуміє, що у найближчому майбутньому Кіма краще позбутися.

Японія

Японія так само готується до війни. Країна навіть має наміри внести зміни до своєї "пацифістської" конституції, яка не дає можливості Японії мати повноцінні збройні сили (після Другої світової війни в Японії діють лише Сили Самооборони, які можуть захищати території, але не мають права ініціювати агресивні удари). Найближчим часом уряд Японії планує посилити оборону країни і придбати в США системи ППО. В останні місяці Японія приділяє багато уваги цивільному захисту населення — проводяться навчальні тривоги, відпрацьовується екстрена евакуація тощо.

Позиція Японії щодо війни з КНДР зрозуміла: вона безперечно буде підтримувати США, хоча і може постраждати під час конфлікту.

Росія

З усіх можливих учасників конфлікту Росія — єдина країна, якій ескалація у Східній Азії є вигідною. Справа в тому, що:

1. Москві потрібна якась країна, яка гратиме роль опудала №1, щоб відволікати увагу від військових авантюр та злочинів самої Росії. Так сталося, що зараз КНДР повністю підходить на роль головного неадеквата.

2. Росія хоче отримати осередок нестабільності у Східній Азії, щоб мати змогу у майбутньому впливати на політику в цьому регіоні.

3. Москві потрібна країна-вигнанець, яка могла б постачати ракетно-ядерну зброю таким країнам, як Сирія та Іран, а також терористичним угрупованням на кшталт Аль-Каїди, Хізбалли тощо. Формально в Кремля руки лишаються чистими — все можна звалити на неадеквата Кіма. Якщо все зайде занадто далеко, то Кімом можна легко пожертвувати.

4. Росії на руку будь-яке послаблення великих гравців — в першу чергу США та Китаю. Вона хоче бути членом VIP-клубу, але вже давно не тягне такої ролі навіть суто фінансово, вже не кажучи про архаїчні підходи Кремля до міжнародної політики, в якій Москва шукає не партнерства та синергії, а конфліктів і домінування.

5. Якщо топ-держави вирішать вести переговори з КНДР, Москва відразу люб'язно запропонує свої послуги з урегулювання конфлікту. Міжнародні перемовини можуть тривати роками, і це шанс для Росії повернутися у велику політику. Минула спроба з "допомогою у боротьбі з ІДІЛ" не виявилася достатньо переконливою для США та ЄС, а владнання конфлікту з КНДР прочиняє нове вікно можливостей для Росії. Москва розраховує отримати певні бонуси за свою "миротворчу" діяльність, наприклад, у вигляді того, щоб світова спільнота на деякий час закрила очі на злочини самої Росії в інших країнах чи у вигляді зняття частини санкцій.

Комусь може здатися, що пункти 3 та 5 суперечать одне одному, але сценарій Москва буде обирати залежно від обставин. Тому, якщо Кіма притиснуть, Кремль обере пункт 5, якщо пригальмують процес і дадуть Пхеньяну продовжити виробництво зброї, то в хід піде пункт 3. Суть у тому, щоб отримати хоч якісь дивіденди.

Західні експерти часто кажуть, що Путін — непередбачуваний політик, і його кроки дуже важко спрогнозувати. Насправді, ні. Путін начисто позбавлений креативу. Він ніколи не вигадував нічого нового - просто дотримується класичних методичок КДБ.

Основні принципи прості. Ресурси Росії обмежені — їх не вистачає для відкритого протистояння з великими державами. Але цих ресурсів вистачає для створення невеликих осередків нестабільності за рахунок фінансування різних місцевих груп. Інколи цими групами виступають терористичні організації, інколи політичні партії, інколи релігійні організації, інколи організовані злочинні угруповання — головне, щоб вони мали радикальну спрямованість, не боялися брати брудні гроші, були схильні до ризику і не гребували силовими методами. З цими групами встановлюють контакт спеціальні куратори, їхніх членів запрошують до Росії. Там їх відповідним чином готують, розробляють різні сценарії, а потім випускають піддослідних кроликів "у поля". Якщо план спрацьовує, починається силове протистояння, створюється осередок хаосу. Сусіди цього осередку та всі країни, які втрутилися у конфлікт, послаблюються, а Росія через ці групи отримує додаткові важелі впливу. Якщо план не спрацьовує, то Росія просто робить вигляд, що вона ні до чого не причетна, а у крайньому випадку просто брязкає зброєю і нагадує всім, що вона ядерна держава. За деякий час про інцидент забувають, і Москва починає все спочатку в іншому місці.

Це абсолютно стандартний перевірений часом сценарій, який багато разів застосовувався СРСР, тому не потрібно приписувати пересічному випускнику Вищої школи КДБ Путіну якісь особливі здібності. Путін просто повторює ті самі паттерни, яких його навчили. Так само, як повторювали їх ті, хто керував Росією до нього, і будуть повторювати ті, хто прийде після нього. Звісно, якщо це замкнене коло не буде розірване.

Тепер повернемося до позиції Росії щодо КНДР. Для початку варто згадати, що СРСР розіграв свій звичний сценарій у Кореї ще 70 років тому. Франкенштейн з ідеологією чучхе і династією Кімів — витвір авторства Москви. Потім СРСР довгі роки підтримував Північну Корею, і саме він надав Пхеньяну реактор для виробництва плутонію. Вже зараз є всі підстави вважати, що після розпаду СРСР Росія сприяла розвитку ракетної програми КНДР і передавала їй креслення. У 2012 році РФ раптово пробачила КНДР 90% боргу, тобто фактично подарувала біля 10 млрд. дол. Росія також причетна до порушення режиму санкцій ООН проти КНДР, тобто продовжує нишком підтримувати режим Кіма.

Втім зараз, коли ставки зросли, Росія, як завжди, діятиме гібридно. За лаштунками обіцятиме Кіму підтримку, налагодить потік контрабанди, може таємно закинути до КНДР якусь зброю, даватиме можливість мігрантам з КНДР нелегально працювати в Росії — тобто робитиме все, щоб режим Кіма залишався на плаву якомога довше. Проте коли серйозно запахне смаженим, Росія відразу відхреститься від Кіма і зробить вигляд невинної вівці.

Гарною новиною є те, що Росія відкрито у війну навряд чи вступить, бо не тягне навіть ті війни, які вже почала в інших точках планети.

Збройне протистояння з КНДР майже неминуче. Північна Корея дійсно перетворилася на бомбу уповільненої дії. Тож питання не у тому, чи станеться вибух, а коли саме він станеться. Якщо найближчим часом Кім Чен Ин сам не сяде за стіл переговорів і не почне поводити себе конструктивно, то у скорому майбутньому варто очікувати початку бойових дій. Сподіватимемося, що всі країни встигнуть підготуватися до цієї війни ще до того, як вона почнеться.

Ми знаємо, що лідер КНДР навряд чи прочитає наш огляд, але хто зна, тому про всяк випадок хочемо передати йому маленьку записочку.

Товарише Кіме,

У вас не мусить бути ілюзій щодо намірів Росії. Вона завжди зраджує своїх партнерів: її слова, усні обіцянки чи навіть письмові угоди нічого не варті. В Кремля немає принципів — є лише виробнича доцільність. Ви потрібні Кремлю лише для того, щоб він міг виліпити з вас найнеадекватнішого неадеквата у світі, щоб на цьому тлі Росія стала у ряд "ще нічого" і "з нею ще можна домовлятися". Росія просто грає з вами, і у критичний момент абсолютно спокійно пожертвує КНДР, зробивши вигляд, що вона до вашої історії ніколи не мала жодного стосунку. Протистояти країнам, в чиїх руках сконцентровано 47,7 % світового ВВП — це самогубство. 47,7% проти ваших 0,02% - ви серйозно на щось розраховуєте? Погрожувати країні з найсильнішими збройними силами у світі — це ще більше самогубство. Просто знайте, що Пекін вам не допоможе і Москва вам теж не допоможе. Тому краще cідайте за стіл переговорів про ядерне роззброєння — це єдиний і останній шанс зберегти життя вам і громадянам вашої країни.